мим і безмежного розвитку самої продукції. Що більше: перша основна вимога для забезпеченя цілій суспільности, кождій одиниці можности не лише екзистенції матеріяльно вповні вистарчаючої і то з кождим днем зростаючої, але і основна вимога для забезпеченя кождій одиниці — повного розвитку всіх єї фізичних і духових сил.
Однак з усуспільненєм продукцийних засобів упадає і поділ суспільности на кляси. Поділ суспільности на кляси був, як уже сказано, конечним випливом слабо розвинених продукцийних знарядів і витвореної в наслідок сего приватної власности на продукцийних знарядях. Має отже для себе певне історичне оправданє. Але то оправданє можливе лише на певний протяг часу — доти, доки продуктивні сили суть єще дійсно так слабі, що присвоюванє продукцийних знарядів і продуктів, як і політична власть пануючої економічно кляси, є не лише конечним але і пожиточним — розумієть ся, настільки, наскільки се впливає на економічний і інтелєктуальний розвиток даної суспільности. Поки видатність праці є ще настільки слаба, що мало-що лишає вільного часу понад час конечно потрібний до випродукованя засобів до житя, поки той вільний час є ще настільки малий, що віддаючи ся фізичній праці, годі вже віддавати ся иншим занятям, поти тяжка праця і визиск одних є конечною умовою для досконаленя другах. Без того не могли би розвивати ся ані
