Ті правні і політичні переміни, розумієть ся, не відбувають ся відразу, а поволи, як і про-
ної основи, яка витворює певну атмосферу відповідаючих їй бажань, і ідея, висловлюючи собою ті бажаня, саме завдяки сему і може трафити до переконаня загалу. — Коротко — ідея є лише висловом того, що вже природним способом витворило ся серед загалу.
Однак трафляєть ся часто, що якась нова ідея дійде до суспільности, серед котрої матеріяльна основа (економічні відносини), не розвинула ся ще на стільки, щоби вповні відповідала тій новій ідеї, отже, щоби і та ідея могла вповні трафити до переконаня загалу. Але з другого боку, находять ся вже все таки серед тої суспільности певні елєменти, котрі тій ідеї відповідають, і, завдяки сему, ідея знаходить серед суспільности якийсь відгомін. Який-же се відгомін? — Починаєть ся пристосовуванє ідеї до «реального» ґрунту. Робить ся се під шумним окликом «культурна самобутність» народу. Та, таке пристосовуванє ідеї до «реального» ґрунту, не відбуваєть ся звичайно в простій лінії, себто, не пристосовуєть ся єї рівномірно до розвитку матеріяльних відносин — не анатемізуючи єї притім, а все держучи ся єї як провідної ідеї в діяльности. Таке пристосовуванє ідеї до «реального» ґрунту, доводить не-раз до того, що з колишньої, первісної ідеї виходить щось нове, щось цілком карикатурне (але, розумієть ся, «самобутне»!), щось, що нагадує первісну ідею, і щось, що перечить тій ідеї. Є то мішанина ріжних, суперечних собі ідей, «погодженє» двох ріжних, суперечних станів економічних відносин — старих з новими. Є то «культурна самобутність». І та «культурна самобутність» так нераз ошоломлює правовірних синів народу, що вони остаточно стають найбільшими ворогами тої ідеї, котра-то колись мала їм служити за провідну звізду в їх діяльности.
Той «самобутний» стан ідеї триває доти, доки матеріяльні відносини не розвинуть ся на стілько, що при них ціла «самобутність» покажеть ся простою наївністю, а «само-
