пільнім способі продукції — в суспільну. Тоді йшло о вивласненє народної маси через кількох експропріяторів, тепер йде вже о вивласненє кількох експропріяторів через народну масу.»[1]
Отсе загальний образ нинішної капіталістичної господарки і заразом загальна характеристика нинішного соціяльно-демократичного робітничого руху і його істотне історично-культурне значінє. Як бачимо, сей рух тісно звязаний з господаркою капіталістичною, в ній бере свій початок, з нею розвиваєть ся і в ній зростає в що-раз більшу силу. В єї власнім розвитку бачить він і запоруку своєї побіди. Капіталістична господарка, пре сама, в міру свого розвитку, з непереможною силою суспільність на дальший, висший щебель укладу суспільних відносин і сама рівночасно виховує ту революцийну силу, що має доконати сей переворот, відповідно єї революцийній тенденції — пролєтаріят. Пролєтаріят, свідомий сего свого історично-культурного завданя, переймає в свої руки державну власть, переносить усі засоби продукції на власність держави — усуспільнює їх.
Але тоді і зносить він сам себе — як клясу, а через те і поділ суспільности на кляси, а через те знова — і саму державу як державу…
Застановім ся над тим близше.
- ↑ K. Marx: Das Kapital. Kritik der politischen Ökonomie. I Bd., Hamburg, 1867, стор. 742—745 (перше виданє).
