ности їх інтересів, стоять все таки на ґрунті теперішної приватної, індивідуальної власности на засобах продукції, а через те і удержанє тих основ нинішної суспільности уважають все таки за свою спільну ціль. Противнож, приватна власність на засобах продукції є жерелом визиску працюючої, непосідаючої кляси — пролєтарів. Тому, поки не усунеть ся єї, поти і не зможе пролєтаріят увільнити ся від визиску.
Так отже, коли з одного боку, брак приватної власности на засобах продукції усуває з перед пролєтаріяту ту перепону, яка стоїть перед клясою посідаючою — свідомо ділати в напрямі нинішної еволюції (хоч, як ми бачили, і буржуазія сама, несвідомо, опираючи ся навіть тому, ділає в тім напрямі), то з другого боку — визиск пролєтаріяту буржуазією завдяки приватній власности на засобах продукції, змушує його ділати в тім напрямі, в напрямі сеї еволюції, зміряти до знесеня приватної власности на засобах продукції і ставити за спільну ціль усему пролєтаріятови — переміну капіталістичної господарки на суспільну, соціялістичну, то значить: на місци анархії в продукції, з єї крізами, банкроцтвами і нуждою що-раз більших суспільних мас, на місце товарової продукції, продукції для ринку — завести продукцію для загалу, уреґульовану відповідно до потреб загалу як і кождої одиниці і під контролею загалу. Се-то й те культурно-історичне завданє пролєтаріяту. Завданєм
