повідно до потреб так загалу, як і кождої одиниці. А з тим — упаде і капіталістична форма присвоюваня, при котрій продукт опановує насамперед продуцента а опісля присвоювача, а на єї місце виступить форма присвоюваня продуктів, основана вже на самій природі новочасних продукцийних засобів: з одного боку суспільне присвоєнє, як засіб до удержаня і розвитку продукції, з другого боку — індивідуальне присвоєнє, як засіб до житя і уживаня»[1].
Той переворот економічних відносин, а з тим і суспільних — переміна відносин капіталістичних на соціялістичні, можливим є однак — помимо того, що при нинішній капіталістичній господарці терпить не лише одна кляса робітників, а і другі кляси, ціла суспільність — можливим є однак лише, як діло пролєтаріяту, свідомого сеї історичної і культурної конечности і зорґанізованого в тій ціли в політичну партію — соціяльно-демократичну. Бо всі инші кляси, помимо суспереч-
- ↑ F. Engels: Die Entwicklung des Sozialismus von der Utopie zur Wissenschaft. III. Aufl. Höttingen-Zürich 1883, стор. 41. — Як бачимо, то розходить ся ту не о знесенє приватної власности взагалі, а лише приватної власности на засобах продукції, власности, котра уможливлює визиск наємної праці, котра дає т. зв. «чисті доходи». Отже, не приватної власности на продуктах праці конечних до житя одиниці, не приватної власности на засобах призначених до особистого ужитку одиниці, а лише власности, що уможливлює визиск одиниці.
