при них цілий систем капіталістичної продукції стає просто нездібним уже до дальшого веденя ними. Під їх безнастанним напором, в ціли признаня їм їх суспільної природи, буржуазийна суспільність остаточно змушена що-раз більше і більше — оскілько се взагалі можливе при капіталістичних відносинах — обходити ся з ними як з суспільними силами продуктивними.
Однак ті новочасні форми веденя продукції, не усувають з продуктивних сил тої капіталістичної ціхи. Навіть і держава, коли переймає під свою управу що-раз більше їх число, не зносить єї. Противно, вона, як спеціяльна орґанізація буржуазийної суспільности, держава капіталістів, призначена до вдержуваня зовнішних вимог капіталістичної форми продукції, переймаючи що-раз більше під свою управу продуктивні сили, стає сама немов ідеальним, всеобіймаючим капіталістом і розвиває ще більше капіталістичні відносини. Визискуваною клясою суть ту вже — самі горожани, — робітники остають, як і давнійше — наймитами, пролєтарами. — Отже, удержавлюванє продуктивних сил не є розвязкою тої колізії і конфлікту, в які попадає раз-в-раз капіталістична господарка. Держава, коли переймає під свою управу продуктивні сили, не зносить ще тої капіталістичної ціхи з продуктивних сил, не зносить взагалі і капіталістичних відносин. Вона радше доводить їх до кульмінацийної точки. Але ту власне, на тій кульмінацийній точці — наступає
