розвитку поодиноких територій, приймаючи з другої сторони і те, що конституція в Росії буде ділом власних змагань, самої росийської суспільности, а не ділом зовнішних обставин, позаросийських, отже не прим. наслідком можливої в найблизшім часі загально-европейської війни, при котрій, на випадок погрому Росії, Росія і перед виборенєм конституції роскавалкованою була би самою Европою — в інтересі Европи, на кілька частий, — приймаючи отже ті дві преміси, найбільше заінтересованою в тій боротьбі за політичний поділ Росії, буде територія українська — Україна. Звідси і вийде перший поклик до неї. По ній — «Великорусь», чого доказом, хоч би ті часті скарги «великоруської» буржуазії на конкуренцію сильнійшого капіталу польського, з котрим так тяжко приходить ся їй бороти ся і від котрого вже й тепер, при помочи прим. желізничих тариф стараєть ся відграничити ся. За Україною і «Великорусию» підуть, коли не зараз то пізнійше, і инші народности. Одна Польща виступить проти такого політично-державного поділу Росії. Лише в єї одної інтересі буде лежати — задержати теперішну політичну одноцілість Росії, бо лише при ній, при теперішній політичній одноцілости Росії, можливий єї дальший економічний розвиток. З поділом Росії на відрубні політичні орґанізми втратила би Польща усі дотеперішні свої ринки, від котрих залежить цілий дальший єї
Сторінка:Бачинський Ю. Україна irredenta (1924).pdf/116
Цю сторінку схвалено
— 88 —