ни Москалїв неприхильні голоси. І справдї збудили они з сеї сторони насьмішки, викликали критику, що писані они язиком не вченим, хлопским — що се прямо дурницї. Не диво, бо Москалї не хотїли признати сего, що нарід руский се щось зовсїм иншого як нарід московский — що нарід руский се зовсім окремий, що має свій язик, свою історію свої окремі ідеали і прямованя. Нарід московский і московска держава і до нинї не хоче узнавати нашої самостійности — хоче пригнести нарід і відобрати єму свій язик. Але дарма — дороги народу руского і московского не зійдуть ся нїколи, нїколи правий Русин не признає сего, що є відломком народу московского. Ми є народом окремим, самостїйним — маємо свою минувшість історичну, що показує хто ми — маємо свій язик рідний, так само самостійний як московский або польский, язик звучний, красний, який повиннісьмо плекати — маємо своїх поетів, жіж котрими мов зьвізда яснїє Тарас Шевченко. Він розяснив сю темряву, привів нас до самосьвідомости, він в піснях показав нам нашу минувшість, показав, що наша
Слава не поляже
Не поляже, а розкаже
Що діялось в сьвітї,
Чия правда, чия кривда
