треба було паньского дозволу. Хлипнівский маляр знав, що Тарас крепак, а вже доходить до того віку, де леда день поженуть єго на панщину — бояв ся приняти Тараса на науку, бо за придержуванє у себе крепаків без дозволу пана була велика кара. Він пораїв Тарасови піти у Вільшану дістати паньский дозвіл на папері і тоді аж згодив ся приняти єго до себе.
Тарас пішов у Вільшану до управителя майна Енґельгардта, Дмитренка, і став просити о карту. Та щож, Дмитренко зміркував сейчас, що Тарас хлопець жвавий та цїкавий, і більше розвинений як єго ровесники. А що молодий пан Енґельгардт, полковник царскої ґвардиї в Петербурзї, звелїв був набрати для себе справних козачків, то Дмитренко не дав Тарасови дозволу іти в науку до маляра, а казав лишитись у Вільшанї та віддав до пекарнї, щоби приучував ся куховарства.
Не трудно вгадати, що дїяло ся тоді в душі Тараса, яка хмара журби та суму обгорнула єго серце. Здавало ся єму, що от — от надія єго зістати малярєм здїйснить ся — a тy воля пана, здавало ся на все знївечила тї золоті надії, загородила дорогу. Він звик до свободи, по своїй волї ходив з села до села — а ту опинув ся мов на припонї. Але що було робити — проти волї паньскої нїчого було ді-
