Ця сторінка вичитана
плечі! „Настусю, Настусенько!“ гукне вже в останнє Гриць, йдучи, як думалось йому, крізь землю. А вона саме прибігла туди навманя під велику темряву. „Грицю, Гриценьку! ось я, ось!“ Та в двох й визволились.
Позирав батько на хустину, приковану до хреста. Заплакав старий ревно, незнати вже чого, чи з великих радощів, що дочка вернулась і жива і здорова, чи з великих жалощів по своїх скарбах да по гордощах. Ну, нехай його Бог судить за його грошеву зажерливість, як того жадібника, що мало не пів села спалив, а Настусине весїллє справдї таке справив, що можна сказати „пир на ввесь мир.“
