Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/98

Цю сторінку схвалено

чоловікові — він хоче цілковиту відданість. Дрібні істоти, що живуть, примірюючи кашемірові шалі, стаючи на манекенів для модних манто, не мають відданости, — вони її вимагають, і в коханні для них вдоволення наказувати, а зовсім не підлягати. Справжня дружина із серця, тіла й кісток іде за тим, в кому для неї і життя, і сила, і слава, і щастя. Для вищих людей потрібні східні жінки, в яких одна думка — вивчати чоловікові потреби, бо для них ціле нещастя, коли їхні бажання не погоджено із засобами. Я, що вважав себе за геніяльну людину, ніколи не любив цих маленьких метрес. Живлячи думки такими протилежними й шаблонними думками, маючи претенсію зібратися на небо без драбини, володіючи скарбами, які не мали ціни, озброєний величезним знанням, яке навантажувало мою пам'ять і якому ще я не дав ладу, яке ще не засвоїв; бувши без батьків, без друзів, один серед жахливої пустелі, закиданої камінням, оживленої, вдумливої, живучої, де все вам більше, ніж вороже — байдуже! Я прийняв вирішення, яке було природне, хоч і безумне; воно мало в собі щось неможливе, хоч це й надавало мені сміливости. Це був ніби заклад, де я був і грачем, і ставкою. Ось мій план: мої тисяча сто франків мусять вистачити на життя протягом трьох років; я призначив собі цей час, щоб випустити в світ твори, спроможні звернути на себе увагу суспільства, зробити мені багатство чи ім'я. Я радів з думки, що житиму хлібом і молоком, як пустельник в Тіваїді, що порину в світ книжок і думок, у сферу, недоступну серед цього, також галасливого, Парижу, в сферу праці й мовчанки, де я, як лялька, будував собі могилу, щоб відродитися блискучим і славетнім. Я важив смертю, щоб жити. Звівши існування до найменших потреб, до того, без

96