ні замовкнути вчасно. Через сильне почуття мої слова були незначні, а мовчанка ставала безглуздою. В мені, без сумніву, було надто багато наївности для того штучного суспільства, що живе при вечірньому світлі, що передає свої думки лише умовними фразами чи словами, продиктованими модою. Потім я зовсім не вмів ні розмовляти мовчки, ні красномовно мовчати. Нарешті, зберігаючи в самому собі вогонь, що спалював мене, маючи душу, похожу на ті, яких жінки прагнуть, ставши жертвою збентеження, до якого вони такі жадібні, володіючи енергією, якою вихваляються дурні, я зустрів лише зрадливу жорстокість в усіх жінок. Тому я наївно захоплювався модними героями; коли вони вихвалялися своїми перемогами, — я не підозрював їх у брехні. Я звичайно був неправий, що бажав кохання на слово чести, що хотів знайти його великим і дужим у серці вередливої й легковажної жінки, яка прагне розкошів, яка п'яна з пустославности; я шукав широкої жаги, цілого океану, що бурхливо бився в моєму серці. О, почувати, що ти народився для того, щоб кохати, щоб зробити жінку щасливою, — і не знайти жодної досить хороброї й благородної Марселіни чи якоїсь старої маркізи! Носити скарби в торбі і не зустріти ні дитини, ні якоїсь звичайної цікавої дівчини, щоб дати їй ними погратися! Я часто хотів накласти на себе руки з відчаю.
— Красиво-трагічний вечір! — крикнув Еміль.
— Ну, дай мені проклясти своє життя, — відповів Рафаель, — коли твоя дружба не в силі вислухати мої елегії, коли ти не можеш дати мені хоч півгодини нудьги, так спи. Але не вимагай од мене більше звіту, — я вітаю моє самогубство, що бушує, що здіймається, що кличе мене. Щоб судити людину, принаймні, таємниці її думок, нещастів, хвилювань і хотіти знати з його
92
