найсуворіших жінок, як легку здобич, яку можна одержати з одного лише слова, з найменшого сміливого жесту, з першого нахабного погляду. Кажу тобі щирою душею й сумлінням, що завоювання влади чи великого літературного імени здавалось мені легшою перемогою, ніж успіх у жінки високого стану, до того ж молодої, дотепної й витворної. Отже, я думав, що хвилювання мого серця, мої почуття, моя пошана не відповідають правилам суспільства. Я був сміливий, та тільки в душі, а не на ділі. Я взнав пізніше, що жінки не хочуть, щоб їх благали; я бачив багатьох, яких я обожествляв здалеку, яким я оддавав своє серце на всілякі муки, душу — на катування, енергію, що не боялась ні жертов, ні страждань… і що ж? — вони належали таким йолопам, яких я не хотів би навіть узяти за швайцарів. Не раз я, мовчазний і непорушний, поривався вимріяною жінкою, що з'являлась на бали, я оддавав тоді в думці все своє існування вічним пестощам, я зосереджував усі свої надії в однім погляді і пропонував в екстазі кохання юнака, що біжить назустріч омані. Часом я б віддав усе життя за єдину ніч. І ось, не найшовши ні разу вух, до яких би я міг звернутись із своїми палкими бажаннями, ні поглядів, де б я міг заспокоїти зір, ні серця для мого серця, я жив у страшних муках безпорадної енергії, що спалює сама себе, бувши несміливий, недосвідчений, не мавши слушного випадку. Може, я вдавався в розпач через те, що мене не зрозуміють, або боявся, що мене дуже добре зрозуміють. А тимчасом в мені одразу спалахувала ціла буря із звичайного ввічливого погляду, киненого мені. Дарма що я ладен був сприйняти цей погляд чи слова з добрим бажанням, як ніжні зобов'язання, я ніколи не насмілювався ні заговорити, ні забалакати,
91
