волоссям і оливковим кольором обличчя, зліг спокійно на край столу і ніби прислухався до таємних передчувань, що фатально кричать грачу: „так, ні“. Від цієї південної голови віяло золотом і вогнем. Сім чи вісім глядачів, стоячи, вишикувались біля стіни; вони чекали сцен, які їм готували удари долі, обличчя учасників, рухи грошей та лопаточок. Ці гулящі люди були тут мовчазні, непорушні, уважні, як народ на Гревському майдані, коли кат одрубує голову. Високий сухорлявий чоловік у потертому фраці тримав однією рукою книжку для нотаток, а другою — булавку, щоб відзначити хід червоного чи чорного. Це був один із тих сучасних Танталів, які прилипають збоку до всіх насолод свого віку; один з тих скнар без скарбу, які в уяві розігрують ставку, своєрідний розумний божевільний, що втішається в своїх злиднях, плекаючи химеру, і поводиться з пороком і небезпекою, як молодий піп з євхаристією, коли править білу месу. Проти банку сиділо один чи два з тих тонких спекулянтів, що досвідчені в шансах гри і похожі на застарілих каторжників, які вже не бояться більше галер; вони прийшли, щоб рискнути трьома ударами і понести негайно той невеликий виграш, з якого жили. Два старих льокаї недбало гуляли, схристивши руки, і раз-у-раз дивились в сад через вікно, ніби бажаючи показати подорожнім замість вивіски свої плескуваті обличчя. Банкомет та круп'є щойно кинули на понтер пронизливий холодний погляд і сказали тонким голосом: „Гра починається“, коли молодик одчинив двері. Мовчанка стала до деякої міри ще глибша і голови повернулись до новака, що прийшов з цікавости. Нечувана річ! Старі отупілі чоловіки, закам'янілі службовці, глядачі — всі, навіть фанатичний італієць, побачивши незнайомого,
7
