завдяки привілеям, властивим пристрастям, які дають владу знищувати простір і час, я виразно чув розмову двох грачів, я знав їхні ставки, я знав того з двох, який повертав короля, — немов я бачив карти; словом, за десять кроків од гри я хвилювався від її примх. Батько пройшов раптом переді мною, і я зрозумів тоді слова писання: „Дух божий пройшов перед його лицем“. Я виграв. Через цілий вихор людей, що оточували грачів, я підбіг до столу, просковзнувши туди так метко, як в'юн через дірочку в сітці. Почуття смутку замінила радість. Я був як той засуджений, що йде на скару й зустрічає короля. Та якийсь чоловік з орденами випадково ще попросив недостачу в сорок франків. Мене запідозріли, на мене дивились тривожні очі. Я зблід, краплі поту оросили мені чоло. Злочин обікрасти батька здався мені неможливим. Добрий товстенький чоловік сказав тоді справжнім ангельським голосом:
— Всі ці пани ставили і він заплатив сорок франків. — Я знову підняв голову і кинув переможний погляд на грачів. Повернувши в батьків гаманець золото, яке я там узяв, я залишив свій виграш цьому гідному, чесному чоловікові, що вигравав і далі. Як тільки я побачив, що маю сто шістдесят франків, я загорнув їх у хустку так, щоб вони не могли ні шерехнутися, ані задзвеніти, коли вертатимемось додому, і більше не грав.
— Що ви робили за грою? — сідаючи в фіякр, сказав мені батько.
— Я дивився, — відповів я, тримтячи.
— Але, — знову сказав батько, — коли б довелося вам із самолюбства поставити трохи грошей на стіл, бо в очах світських людей ви здаєтесь уже досить дорослим на право чинити дурниці, то я б пробачив вам, Рафаелю, користування моїм гаманцем.
85
