плани про втечу, що враз зникали, коли я бачив батька, той розпач, що його заспокоював сон, притамовані бажання та похмура механхолія, що її розганяє музика. Я видихав свою скорботу в мелодіях. Бетховен чи Моцарт часто були мені за скромних довірених.
Тепер, згадуючи про всі забобони, що тривожили моє сумління за тієї доби невинности й чесноти, я посміхаюсь: коли б я хоч однією ногою ступив до ресторану, то я вважав би себе розореним; я уявляв собі кафе місцем бешкетів, де люди втрачають свою честь і важать багатством. Що до того, щоб наважитися грати на гроші, то треба ж було їх мати. О, хоч я можу і всипити тебе, проте оповім одну жахливу радість у моєму житті, радість із тими кігтями, що западають у наше серце, як пекуче залізо в плече каторжника. Я був на балу в герцога де-Наваррен, батькового брата в других, але, щоб ти гаразд зрозумів моє становище, взнай, що в мене був потертий фрак, погано пошиті черевики, кучерська краватка та старі рукавички. Я забрався в куток їсти досхочу морозиво й розглядати красунь. Батько побачив мене. З якоїсь думки, якої я ніяк не розгадаю, бо так цей прояв довіри приголомшив мене, він віддав мені свій гаманець і ключі. За десять кроків од мене грало кілька чоловіків. Чулось, як дзвенить золото. Мені було двадцять років, я хотів провести цілу добу, поринувши в злочини мого віку. Це був такий бешкет в уяві, що його не найдеться і в примхах куртизанок, і в мріях молодих дівчат. Цілий рік я мріяв, що я гарно одягнений, в екіпажі, з вродливою жінкою, яка сидить поруч, що я удаю з себе пана, обідаю у Вері, ввечері йду на вистави, думаючи повернутися до батька тільки другого дня, але заздалегідь для нього придумую пригоду ще складнішу, ніж
63
