перед такими чарівними стравами і за столом, наповненим до краю?! Вкусни цієї козулі з позолоченими ратицями й ріжками, але не кусай твоєї матери…
— Хіба це моя провина, коли католіцизм доходить до того, що складає мільйон богів у якийсь мішок борошна? коли республіка закінчується завжди якимсь Наполеоном? коли королівська влада перебуває між убивством Анрі IV і стратою Луї XVI? коли лібералізм стає Ляфайєтом?
— Ви ж захопились ним у липні?
— Ні!
— Так мовчіть же, скептику!
— Скептики — це люди найсумлінніші!
— В них нема сумління!
— Що ви кажете? У них, принаймні, два сумління.
— Облічіть небо, пане, — ось думка справді комерційна! Античні релігії були тільки щасливий розвиток фізичної насолоди, але ми инші, ми розвили душу й надію; значить, був поступ.
— Так, мої друзі, чого ви можете чекати від віку, насиченого політикою, — сказав Натан. — Яка була доля „історії богемського короля і його семи замків“, цієї чудесної видумки?
— Що? — закричав критик з одного кінця столу до другого. — Та це фрази, витягнені на щастя з капелюха, справжній твір написано для Шарантону[1].
— Ви дурень!
— А ви нахаба!
— Ого!
— Ага!
— Вони поб'ються!
61
- ↑ Дім для божевільних.