промови, виголошені з трибуни за сорок років, за одну форель, за одно оповідання Перро чи ескіз Шарле.
— Ви цілком маєте рацію, передайте мені спаржу… Бо ж, кінець-кінцем, свобода народжує анархію, анархія веде до деспотизму, а деспотизм знову приводить до анархії. Мільйони істот загинули, не маючи можливости дати перевагу якійсь із цих систем. Чи це не зачароване коло, в якому завжди обертатиметься моральний світ?! Коли людина думає, що вона вдосконалилась, то вона тільки переставила речі.
— Ого! — крикнув Водавеліск Кюрсі. — В такому разі я підіймаю келих за Карла X — батька свободи.
— Я чому ж ні? — сказав Еміль. — Коли деспотизм у законах, то свобода виявляється в правах, і навпаки.
— Так вип'ємо за ідіотизм влади, який дає нам стільки влади над ідіотами! — промовив банкір.
— Ну, мій любий, Наполеон, принаймні, залишив нам славу, — крикнув морський офіцер, що ще ніколи не відпливав із Бресту.
— Ох, слава — сумний крам! Вона оплачується дорого й не зберігається. Чи не є вона егоїзм великих людей так, як щастя — егоїзм дурних.
— Пане, ви дуже щасливі…
— Перший, хто зробив канали, був, без сумніву, людина квола, бо суспільство стає в пригоді тільки убогим людям. Дикун і мислитель, поміщені між двома крайніми крапками морального світу, почувають однаковий жах до власности.
— Чудово! — крикнув Кордо. — А коли б не було власности, як же ми могли б складати акти?
— Ось горошок чарівно-фантастичний!..
— А священика знайдено мертвим на другий ранок, у його власній постелі…
56
