насмішки, дотепи зривались потроху з усіх вуст; потім брехня підвела нишком свою гадючу голову і заспівала голосом флейти; там і тут кілька хитруватих людей уважно слухали, сподіваючись зберегти свій розум; коли принесли другу страву, то голови зовсім розігрілися. Кожен їв, розмовляючи, розмовляв — ївши, пив, не лякаючись прибування напитків, — такі вони були добрі й запашні. Такий пошесний був приклад. Тайєфер взяв на себе завдання звеселити гостей і наказав рушити грізні ронські вина, теплий токай, старий міцний русійон. Як пущені з місця вскач коні почтової карети, що від'їздить від станції, ці люди, підігнані іскрами шампанського, якого вони нетерпляче чекали й чимало наливали собі в чарки, пустили тоді вскач свій розум серед порожнечі міркувань, на яких ніхто не зважав; бралися оповідати історії, які ніхто не слухав; починали сто разів заклики, що залишались без відповіди. Оргія підносила свій великий голос, що складався з тисячі неясних криків, які зростали, як крещендо Россіні. Потім настав час єхидних тостів, хвастливости, викликів; ніхто не хотів хвалитися своїм розумом, але кожен приписував собі здатність бочки, громову силу чанів. Здавалось, що кожен мав два голоси. Надійшов момент, коли всі гості забалакали разом, коли слуги почали посміхатися. В цім сумішку слів, де стикались сумнівно блискучі парадокси, істини в блазенському вбранні серед криків, зустрічних міркувань, верховних присудів і нісенітниць, все схрещувалось, як ядра, кулі й гарматні набої серед бою, — це, без сумніву, зацікавило б якогось філософа дивністю думки і здивувало б політика чудністю систем. Це була одночасно і книга, і картина. Філософії, релігії, моралі, такі різні від однієї широти до другої, уряди, нарешті — всі великі вчинки
52
