в усьому була якась невідома поетична грація, що її чарівність впливала на людину без грошей.
— Сто тисяч ліврів ренти — досить красивий коментар до катехізиса: вони чудесно допомагають покласти мораль у дії, — сказав він, зідхаючи. — О, так! Моя чеснота погано ходить пішки. Для мене порок — це мансарда, потертий одяг, сірий капелюх узимку і борги в швейцара. Ах, я хочу жити серед цих розкошів один рік, ну, шість місяців — однаково! А потім померти. Я, принаймні, взнаю, вичерпаю, заглину тисячі існувань.
— О! — сказав йому Еміль, який слухав Рафаеля. — Ти приймаєш купе міняльника за щастя. Ну, ти швидко занудьгуєш з багатства, помітивши, що воно позбавляє тебе можливости бути вищою людиною. Хіба між злиднями багатства і багатством злиднів вагався коли-небудь художник? Чи не потрібна нам, нашому братові, боротьба? Так приготуй же свій шлунок, — сказав він, показуючи героїчним жестом на величній, тричі святий і заспокоювальний вигляд їдальні благословенного капіталіста, — цей чоловік воїстину потрудився зібрати своє золото тільки для нас. Чи не правда, що це своєрідна губка, яку забули натуралісти вмістити в родину поліпів і яку слід витискувати делікатно раніше, ніж висмокчуть її спадкоємці? Чи не бачиш ти стильности в барельєфах, що оздоблюють стіни? А люстри? А картини? Яка вишукана розкіш? Коли вірити тим, що заздрять і хочуть знайти пружини життя, ця людина, кажуть, ніби-то вбила підчас революції одного німця і кількох инших осіб, між якими були, як кажуть, найкращий його друг і мати того друга. Чи можеш ти дати місце злочинам під сивим волоссям цього шановного Тайєфера? Він має вигляд дуже доброї людини. Дивись-но, як летять срібні сервізи. А кожний цей
50
