Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/48

Цю сторінку схвалено

— О, тепер, — знову почав перший із тих, що говорив, — нам залишається…

— Що? — спитав инший.

— Злочин…

— Ось слово, що має в собі всю висоту шибениці і всю глибину Сени, — відмовив Рафаель.

— О, ти мене не розумієш… Я кажу про політичні злочини. З теперішнього ранку я прагну тільки єдиного існування — існування конспіраторів. Завтра я не знаю, чи йтиме далі моя фантазія; але ж цього вечора бліде життя нашої цивілізації, одноманітне, як полотно залізниці, примушує моє серце скакати з огиди. Я палко захоплений відступами з Москви, хвилюваннями Червоного Корсару і життям контрабандистів. Коли нема більше картезіянців у Франції, то я, принаймні, хотів би Ботані-Бейя, своєрідного шпиталю для маленьких Байронів, які, пожмакувавши життя, як серветку після обід, ні за що більше не могли взятись, як запалити свою країну, розбити свою голову, робити змови проти республіки або домагатись війни…

— Емілю, — палко промовив сусід Рафаелів його субесідникові, — заприсягаюсь честю людини, що я без Липневої революції став би попом, щоб провадити животинне життя в глушині якогось села і…

— І ти б читав що-дня служебник?

— Так!

— Ти задавака!

— Ми ж читаємо газети?

— Не погано для журналіста! Але помовч: ми йдемо серед маси передплатників. Журналізм, бачиш бо, це — релігія сучасного суспільства, і існує поступ.

— Яким чином?

— Жерці не повинні вірити, і народ так само…

 

46