коли схоплювався навкулачки з бешкетом, цим дивним чудищем, з яким хочуть поборотися всі сильні душі; ми навіть говорили, що жоден бенкет не переміг ще тебе. Я сподіваюсь, що ти не обманеш наших похвал. Тайєфер, наш амфітріон, обіцяв нам затемнити мізерні сатурналії наших маленьких сучасних Лукуллів. Він досить багатий, щоб надати величности дрібницям, витворности й грації — порокам… Чи чуєш ти, Рафаелю, — спитав промовець, спинившися.
— Так, — відповів молодик, менше здивований виконанням бажань, ніж приголомшений природним способом, яким розгортались події; хоч він і не вірив у магічний вплив, але його захопили випадки людської долі.
— Але ти кажеш так, ніби думаєш про смерть свого дідуся, — зауважив один з його сусід.
— Ах, — знову сказав Рафаель таким наївним тоном, що розсмішив цих письменників, надію молодої Франції. — Я думав, друзі мої, що ось ми ладні дуже зледащіти. До цієї хвилини ми чинили беззаконня між двома випивками, ми зважували життя п'яними, ми оцінювали людей і речі підчас травління шлунку. По-дівочому непричетні до справи, ми були сміливі на словах; але тепер, затавровані розпеченим залізом політики, ми напередодні вступу до цієї великої каторги й напередодні втрати наших мрій. Коли не вірити ні в що, крім диявола, то дозволяється жалкувати за раєм молодости, за тим невинним часом, коли ми благочестиво протягали язик доброму попові, щоб вкусити священне тіло нашого господа Ісуса Христа. Ах, мої добрі друзі, коли ми мали стільки вдоволення із своїх перших гріхів, так це тому, що нас мучило сумління, щоб їх прикрасити й надати їм пікантности, смаку… тимчасом як тепер…
45
