лукаво посміхнувся. Побачивши цю посмішку, повну вищости, молодий вчений, подумав, що в даний момент вів жертва якогось шарлатанства. Він не хотів взяти в могилу однією загадкою більше і відразу перевернув шкуру, як дитина, що поспішає взнати секрет своєї нової іграшки.
— Еге, — вигукнув він, — тут відтиск печати, що її східні люди називають Соломоновою.
— Так ви її знаєте? — спитав купець, ніздрі якого випустили дві або три повітряні струї і сказали більше думок, ніж найенергійніші слова.
— Чи є на світі така дурна людина, щоб вірити цій химері? — крикнув молодик, збудораджений німим, зневажливо глузливим дідовим сміхом.
— Хіба ви не знаєте, — додав він, — що східні забобони освятили містичну форму й брехливі накреслення цієї емблеми, що означає неймовірну могутність. Я думаю, що мені можна однаково докоряти в щиросердості з приводу цього, як і тоді, коли б я говорив про сфінкси чи грифони, що їхнє існування мітологічне, до деякої міри, припускається.
— Якщо ви сходознавець, — знову сказав старий, — то, може, прочитаєте цей переказ?
Він підніс лямпу до самого талісмана, що його молодик тримав перевернутим, і показав літери, так відбиті в зернястій тканині цієї чудесної шкури, ніби їх зробила сама тварина, якій вона колись належала.
— Признаюсь, — вигукнув незнайомий, — що я погано відгадую спосіб, яким користувалися, щоб відбити так глибоко літери на шкурі онагра.
І, хутко повернувшись до столів, завалених старовинними речами, він почав чогось шукати очима.
— Що ви хочете? — спитав старий.
34
