хочу, пане, це нам не на користь. Хоч би він і не давав нам того, що дає, я б любила його однаково: не в користі річ. Ах, боже мій! — казала вона далі. — Тільки парижани можуть слабувати на ці сучі хвороби. І де вони тільки їх беруть? Бідний парубок! Певно, що це гаразд не кінчиться. Ця лихоманка, як бачите, підкопує довбить, руйнує. Він про це й не дума; він нічого не знає, пане. Ні, нічого не бачить… Але не треба, пане Жонатасе, плакати. Треба сказати, що він буде щасливий, переставши мучитись. Вам би одправити молебен по ньому. Я бачила, як видужували од молебнів; та і я поставила б свічку, щоб врятувати такого плохого чоловіка, такого доброго, як те великоднє ягнятко…
Голос Рафаеля став дуже кволий для того, щоб його почули, тому йому довелось терпіти цю жахливу балаканину. Та, проте, нетерплячість примусила його встати і він з'явився на порозі дверей.
— Старий розбишако! — крикнув він Жонатасові. — Ти хочеш бути моїм катом?
Селянці здалось, що перед нею мара, і вона втекла.
— Я тобі забороняю, — сказав далі Рафаель, — турбуватись, хоч найменше, про моє здоров'я.
— Добре, пане маркізе, — відповів старий слуга, витираючи сльози.
— І ти дуже добре зробиш, коли однині не приходитимеш сюди без мого наказу.
Жонатас покорився, але поперед, ніж піти, він кинув на маркіза відданий співчутливий погляд, в якому Рафаель прочитав свій смертний присуд. Збентежений, усвідомивши раптом своє справжнє становище, Валентен сів на порозі, схристив руки на грудях і схилив голову. Зляканий Жонатас підійшов до нього:
