росла, з якою він хотів разом рости, ходити, думати діяти. Він фантастично змішав своє життя із життям цієї скелі, він випустив коріння. Через це таємниче просвітлення, штучне видужання, похоже на ті добродійні маріння, що їх дає природа, як відпочинок од страждань, Валентен почував насолоду другого дитинства, що тяглось спочатку серед цього радісного пейзажу. Він ходив тут, одшукуючи всілякі дрібниці, беручись за тисячу справ, що з них жодної він не доводив до краю, забуваючи другого дня проєкти, задумані напередодні; безтурботний, щасливий, він вважав себе врятованим.
Одного ранку він залишився випадково в постелі до півдня, поринувши в перемішані сном і бадьорістю мрії, що надають фантастичну видимість реальним речам, а химерам — життьовий рельєф. Раптом, думаючи, що й далі марить, він почув уперше повідомлення про своє здоров'я, проказане хазяйкою до Жонатаса, що прийшов, як і що-дня, спитати її про це. Овернка думала, без сумніву, що Валентен ще спить, і не зменшила діяпазону свого гірського голосу.
— Йдеться ні на краще, ні на гірше, — казала вона. — Ще цієї ночи він кашляв так, що міг оддати душу. Він кашляє й харкає, цей любий пан, — аж шкода. Я питаю себе й свого чоловіка, відкіль у нього сила так кашляти. Це аж серце розриває. Яка клята хвороба в нього! Йому зовсім погано. Я завжди боюсь, що найду його мертвого в ліжку коли-небудь вранці. Він блідий, їй-право, як восковий Ісус. Я ж бачу, коли він устає, його сердечне тіло худе, як сотня цвяхів. Та й чує він погано. Йому однаково, він бігає, ніби хоч одбавляй йому здоров'я. Правда, в нього є сміливість, — він не жаліється. Але, їй-богу, йому було б краще в землі, ніж на лузі, бо він терпить муки Христові. Я цього не
