Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/281

близько надходили скелі й вода, прогалина мала од одного до двох арпанів завширшки; по деяких місцях ледве пройшла б корова. Вище рослинности не було. Граніт у повітрі набирав найдивніших форм і огортався туманними відтінками, від яких високі гори стають похожі на небесні хмари. Проти м'якого краєвиду прогалини ці гори й лисі скелі були дикими, безплідними образами суму, примушували лякатися небезпечних лавин з такими вибагливими формами, що одну із скель названо Капуцином, — така була вона похожа на ченця. Иноді гострі голки, сміливі шпилі, повітряні печери по черзі освітлювались, залежно од руху сонця чи примх атмосфери, вони набирали золотого кольору, обарвлювались пурпуром, ставали чи яснорожеві чи тьмяні чи сірі. Ці верхів'я являли собою мінливі краєвиди, райдужні, як переливи голубової шийки. Часто між двома хвилями лави, немов розрубаної сокирою, падав дивний промінь ранішньої чи вечірної зорі на саму глибину цієї веселої корзинки; він іскрився у воді басейну, як золотава смуга, що проступає крізь щілини віконниць в еспанській кімнаті, дбайливо зачиненій підчас сієсти. Коли сонце проходило над старим кратером, наповненим водою через якийсь допотопний переворот, то скелясті боки нагрівались, колишній вулкан займався, од швидкого нагрівання зерно прокидалось, рослини запліднювались, квіти фарбувались, і плоди виспівали на цім маленькім незнанім куточкові землі. Коли Рафаель прийшов сюди, він побачив багато корів, що паслися на луках; зробивши кілька кроків до озера, він побачив у тім місці, де смуга землі була найширша, скромну гранітову хатинку, вшиту шальовкою. Дах хати, що так личила до місця, прикрашався мохами, плющем та квітами, — про глибоку старовину все це казало.