і, дарма що юнак упав, він мерщій одшукав шагреньову шкуру, щоб поглянути, в що ж обійшлось йому людське життя. Талісман був не більший за маленьке дубове листя.
— Ну, чого ви там витріщили очі? В дорогу! — сказав маркіз.
Приїхавши того ж вечера до Франції, він одразу поїхав Овернською дорогою й прибув на води Мон-Дор. Підчас подорожі в нього в серці виникла одна із тих несподіваних думок, що спадають нам, як промінь сонця крізь густі хмари на якусь темну долину.
Сумне сяйво! немилосердна мудрість! Вона освітлює колишні події, одкриває помилки наші, не дає нам прощення перед самим собою! Раптом він подумав, що володіння силою, яка б велика не була вона, не дає ще вміння користуватися нею. Скіпетр — забавка для дитини, сокира — для Решільє, а для Наполеона підойма, щоб похилити перед собою всесвіт. Влада залишає нас такими, як ми є, і овеличнює тільки великих. Рафаель міг зробити все, але він не зробив нічого.
На водах Мон-Дор він знову побачив той світ, який завжди тікав од нього так поквапливо, як тварини од одного із своїх, коли той впаде мертвий, вони це чують здалеку. Зненависть була взаємна. Остання пригода навіяла Рафаелеві велику огиду до світа. Тому він насамперед подбав знайти пристановище далеко од вод. Він інстинктивно почував потребу наблизитись до природи, до справжніх хвилювань, до рослинного життя, в яке ми так радісно поринаємо серед полів. Другого дня після приїзду він зібрався не так легко на верховину Сансі, одвідав горішні долини, напоєні повітрям куточки, невідомі озера, сільські хатки Мон-Дор, яких гостра і дика принада починає приваблювати пензлі наших
