Сердечні дівчатка безпосажні, мерзніть собі з холоду або задушуйтесь із спеки на самотніх горищах. Коли світ терпить часом нещастя, то тільки для того, щоб перекраяти собі на вжиток, витягти вигоду, звалити на нього тягар, загнуздати, накинути сідло, здертись на нього і зробити собі радість. Компаньйонки, коли в вас кашель, то будьте веселі, терпіть примхи так званої добродійки, носіть цуценят, змагайтеся з англійськими грифонами, розважайте, розумійте її, а потім мовчіть. А ти, король льокаїв без лівреї, нахабний паразит, кинь свою вдачу вдома; перетравлюй усе, що й господар, плач його слізьми, смійся його сміхом, вважай його знущання за приємність; якщо ж ти хочеш злословити на нього, то чекай свого падіння. Отак світ шанує нещасного, — він його вбиває або проганяє геть, зневажає або вихолащує.
Ці думки проносились у серці Рафаеля так швидко, як поетичне надхнення; він оглядався і почував зловісний холод, яким оточує себе суспільство, щоб одштовхнути нещасних, — цей холод охоплює душу ще лютіш, ніж вітер в грудні тіло. Він схристив руки на грудях, притулився спиною до стіни і поринув у глибоку меланхолію. Він думав, як мало щастя дає світові ця жахлива статечність. Що це було? Розваги без вдоволень, веселощі без радости, свята без веселощів, розпуста без хтивости — словом, паливо в каміні або попіл без іскринки полум'я. Коли він підвів голову, то побачив, що він сам, — грачі розбіглись.
— Щоб примусити їх обожнювати мій кашель, мені досить показати свою могутність! — сказав він про себе.
При цій думці він, захищаючись од світа, огорнувся зневагою, як плащем.
