Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/267

симпатії до своїх страждань у цього суспільства, однаково як у Федори до свого сердечного горя. Вищий світ проганяє од себе нещасних, як дужа, здорова людина — хворобливий початок. Світ ненавидить страждання й нещастя, він їх боїться, як пошести, і ніколи не вагається між ними й пороками: порок — розкіш… Яке б не було величезне нещастя, суспільство зменшить його, висміє якоюсь епіграмою; воно малює карикатури, щоб звалити на голову скинених королів ті нещастя, які немов би йшли од них; суспільство, як римлянки в цирку, ніколи не жаліє вбитого гладіятора; воно живе золотом і знущанням. Смерть кволим! ось гасло цієї своєрідної класи вершників, — воно заведене в усіх народів землі, воно чується скрізь од багатих, воно написано в глибині кожного серця, начинених розкошами й викоханих аристократією. Збирайте дітей до колежів! Це мініятюрний образ суспільства, але тим вірніший, що відвертіший і наївніший; він завжди дасть вам рабів, нещасних створінь муки, що перебувають між зневагою і жалістю: євангелія обіцяє їм небо. Зійдіть нижче по щаблях організованих істот. Якщо якийсь птах занедужав серед мешканців пташарні, инші б'ють дзьобом, обскубують пір'я і вбивають його. Світ, вірний цій хартії егоїзму, суворо докоряє нещасним, в яких є сміливість ображати свята і затьмарювати насолоди. Хто б не страждав тілом чи душею, хто б не мав потребу на гроші чи владу — він парія. Хай зостається собі в пустелі! Коли він переступить межі її, то за ними зима, холод в поглядах, поводженні, словах, серці; щасливий він, коли не нарветься на образу там, де повинна б розцвісти втіха. Недужі, зоставайтесь собі на покинених ліжках! Старі, будьте самотні біля своїх загаслих вогнищ!