розумовою працею! — сказав Рафаелеві один із трьох славнозвісних докторів, що його чотирикутна голова, широке лице, енергійна статурність немов свідчили про вищий геній, ніж у його противників.
— Після того, як три роки працював над великим твором, за який, може, ви візьметесь з часом, я хотів убити себе гульнею.
Великий лікар хитнув головою на знак вдоволення і немов сказав: „Я був цього певен“. Цей доктор був славнозвісний Бріссе, голова органічної школи, послідовник Кабаніса і Біма, лікар позитивного й матеріялістичного розуму, що дивиться на людину, як на істоту обмежену, яка підлягає тільки законам власного організму, якої нормальний стан чи шкідливі аномалії можна з'ясувати очевидними причинами.
При цій відповіді Бріссе мовчки глянув на чоловіка середнього зросту з багряним обличчям, з горючими очима античного сатира, що, спершись спиною об куток амбразури, уважно розглядав Рафаеля, не кажучи ні слова. Схвильований і перейнятий вірою, доктор Камерістус, голова віталістів, поетичний захисник абстрактних теорій Фан-Гельмонта, бачив у людськім житті вищий, таємничий початок, нез'ясниме явище, що глузує з ланцетів, обдурює хірургію, тікає од ліків фармацевтики, од алгебричних іксів, од доказів анатомії і сміється з наших зусиль, як те, недоступне й невідоме полум'я, що підлягає тільки якомусь божественному законові, що часто живе в тілі, хоч і засуджене нашими вироками, і часто кидає організми, які здавались найздоровішими.
Сардонічна посмішка блукала на вустах третього вченого, доктора Могреді, людини видатного розуму, але піроніста й насмішника,який вірив тільки в скальпель;
