то рідина, примушена опуститися з рурки, підійметься в резервуарі цвітника доти, поки вона досягне однакового рівня і там, і тут…
— Це очевидно! — скрикнув Рафаель.
— Але тут та ріжниця, що коли вузенька колона води, додана в вертикальну рурочку, являє там силу рівну, припустімо, на всі частки поверхні її в цвітнику, то там будуть уже тисячі колон води, які всі прагнутимуть підійнятись, немов їх штовхатиме сила, рівна тій, що примушує опуститись рідину вертикальної бузинової рурки, і зроблять неминуче тут, — сказав Планшетт, показуючи Рафаелеві краї цвітника, — тиснення в тисячу разів більше, ніж там.
І вчений показав пальцем маркізові на дерев'яну рурку, встромлену вертикально в глину.
— Це дуже просто, — сказав Рафаель.
Планшетт посміхнувся.
— Инакше кажучи, — говорив він далі з упертою логічністю, властивою математикам, — щоб стримати впад води, треба було б на кожній частці широкої поверхні прикласти силу, рівну тій силі, що діє у вертикальному каналі; але з тією ріжницею, що коли там рідка колона заввишки в фут, то невеликі колони широкої поверхні матимуть малу висоту. Тепер, — сказав Планшетт, скинувши пальцем бузинові рурки, — замінімо цей маленький чудний апарат металевими рурками, що мають відповідну силу й розміри; коли ви покриєте міцною рухомою платівкою поверхню великого резервуару і цій платівці протиставите иншу, опір і міць якої витримають будь-яку спробу, коли, крім того, ви мені дасте право додавати безупинно воду через вертикальну рурку в рідкій масі, то річ, затиснута між двома міцними платівками, повинна поступитись
