зовсім просто, утворивши друге коліно для сполучення з горизонтальною руркою так, що повітря або якась рідина могла протікати по цій імпровізованій машині і пробігати з дірки вертикальної рурки через проміжний канал до великого порожнього цвітника.
— Пане, цей апарат, — сказав він до Рафаеля з серйозністю академика, що говорить свою вступну промову, — один із винаходів великого Паскаля, що заслуговує на наше захоплення.
— Я не розумію.
Вчений посміхнувся. Він одвязав од плодового дерева маленьку пляшку, в якій аптекар присилав йому принаду для комашні, одбив дно, зробив лійку, старанно приладнав її до відтулини порожньої гілки, яку він встановив вертикально в глині проти великого резервуару, себ-то цвітника; потім за допомогою лійки налив туди стільки води, щоб вона дійшла до краю і в великім посуді, і в маленькій круглій відтулині бузини…
Рафаель думав про свою шагреньову шкуру.
— Пане, — сказав механик, — воду теж і тепер вважають тілом, що не стискається, не забувайте цієї основної засади; проте вона стискається, але так мало, що ми повинні вважати її здатність стискання рівною нулю. Ви бачите поверхню, яку являє вода, що дійшла до краю цвітника?
— Так, пане.
— Ну, так уявіть, що ця поверхня в тисячу разів більша за відтулину бузинової рурки, через яку я налив рідину. Дивіться, я виймаю лійку.
— Згоден.
— Так ось, пане, коли я в якийсь спосіб збільшу місткість цієї маси, додавши ще води через рурочку,
