спочатку закутим у залізні балки. Наука — безмежна, а життя людське коротке. Отже, ми й не претендуємо впізнати всі явища природи.
— Пане, — казав далі Рафаель, майже зніяковівши, — пробачте за прохання, з яким я до вас маю звернутися. Чи ви переконані твердо, що ця шкура підлягає загальним фізіологічним законам, що вона може розтягатися.
— О, звичайно… Ах, чортовина! — сказав пан Лаврій, пробуючи розтягти талісман. — Але, пане, — додав він, — коли ви забажаєте одвідати Планшетта, славнозваного професора механіки, то він, звичайно, найде засіб вплинути на цю шкуру, змягчити її й розтягти.
— Ах, пане, ви врятуєте мені життя.
Рафаель поклонився вченому натуралістові й помчав до Планшетта, покинувши доброго Лаврія серед кабінету, де було повно банок і сухих рослин. Він виносив з цієї візити, сам того не знаючи, всю людську науку, цеб-то номенклатуру. Дядя Лаврій був подібний до того Санчо Панса, що оповідав Дон-Кіхотові історію кіз, — він так само розважався переліком животин і їх номеруванням. Дійшовши до могили, він ледве знав малу частку безкінченого числа великої отари, що її розкидав, хто зна навіщо, бог по океанах світів. Рафаель був вдоволений.
— Я загнуздаю свого осла! — скрикнув він.
Стерн сказав ще до нього: „Треба берегти свого осла, коли ми хочемо дійти старих літ“. Але це ж така фантастична животина!
Планшетт був високий сухорлявий чоловік, справжній поет, що завжди заглиблений у думки, що завжди розглядає безодню — рух. Вульґарна юрба вважає за безумних ці вищі розуми, цих незрозумілих людей, що живуть у чудесній безтурботності про розкоші й світ,
