— Хіба ти не життя моє?
Було б нудно точно передавати ту чарівну, жагучу розмову, якій тільки інтонація, погляд, невимовний жест надають ціни. Валентен провів Поліну додому й повернувся, почуваючи на серці стільки насолоди, скільки людина знайшла б і вмістила б на землі. Коли він сів у своє крісло, думаючи про несподіване і цілковите здійснення надій, холодна думка пронизала йому душу, як криця кінджалу — груди: він глянув на шагреньову шкуру, — вона трохи повужчала. Він добре вилаявся по-французькому, не додержавшись при цьому ієзуїтської мовчанки абатиси Андульєт, потім схилив голову на своє крісло й отак залишився, втопивши очі на кільце гардин і не бачачи його.
— Великий боже! — скрикнув він. — хіба всі мої бажання? Всі? Бідна Поліна!..
Він узяв циркуль, змірив, скільки життя йому коштував цей ранок.
— Мені не вистачить і на два місяці, — сказав він.
Піт, холодний, як лід, виступив йому, і раптом він з неймовірного приступу несамовитости схопив шагреньову шкуру, закричавши:
— Який я дурень!
Він вийшов, побіг, перейшов через сади і кинув талісман на дно колодязя.
— Пливи, моя галеро!.. — сказав він. — К бісу всі ці дурниці.
Рафаель поринув у щастя кохання й прожив з Поліною душа в душу. Їхній шлюб, що трохи затримався через перешкоди, нецікаві для оповідання, повинен був відбутися в перших числах березня. Вони випробували один одного, не сумнівались більше в самих собі, бо щастя одкрило їм усю їхню прихильність, — ніколи дві
