завжди бути твоєю служницею. Слухай, Рафаелю, я пропоную тобі серце, себе, багатство, я не можу дати тепер ніяк більше за те, що я поклала сюди, — сказала вона, показавши на ящик столу, — одну монету в сто су. О, якого болю завдала мені тоді твоя радість.
— Навіщо ти багата? — скрикнув Рафаель. — Чому ти не пустославна? Я нічого не можу зробити для тебе!
Він ламав собі руки з щастя, розпачу, кохання.
— Коли ти будеш маркіза де-Валентен, я тебе знаю, ти божественна душа, цей титул і моє багатство не коштуватимуть…
— Й однієї твоєї волосинки! — скрикнула вона.
— В мене також мільйони, але що тепер для нас багатство? Ах, у мене є життя, я можу дати тобі його, візьми його!
— О, твоє кохання, Рафаелю, твоє кохання дорожче за цілий світ. Ти думаєш про мене? Та я найщасливіша із щасливих!
— Нас почують, — сказав Рафаель.
— Та тут нікого нема, — відповіла вона, і в неї вирвався жест упертости.
— Так іди ж до мене! — скрикнув Валентен, протягаючи їй руки.
Вона плигнула йому на коліна й обійняла руками шию Рафаеля.
— Цілуйте мене, — сказала вона, — за все те лихо, що ви завдали мені; щоб зникло горе, викликане вашими радощами; за всі ті ночі, що минули за розмалюванням екранів.
— Екранів?
— Коли ми багаті, скарбе мій, то я можу все тобі оповісти. Бідна дитино моя! Як легко обдурити розумних
