Рафаеля. Уява, збентежена перешкодою, що через пута стала ще фантастичнішою, враз намалювала йому жінку огненними рисами. Він обернувся. Ображена, мабуть, тим, що опинилась перед стороннім, незнайома зробила такий самий рух; обличчя, оживлені однаковою думкою, опинились одне перед одним.
— Поліно!
— Пане Рафаелю!
Занімілі, обоє мовчки дивились один на одного. Рафаель побачив Поліну в простім добірнім туалеті. Через газ, що цнотливо ховав її корсаж, досвідчене око зауважило б білину ліній і вгадало б форми, якими б захопилась жінка. Потім це була ж така дівоча скромність, така небесна чистота, така витворна поза. Матерія рукава видала тремтіння, од якого дрижало все тіло, як серце.
— О! Приходьте завтра, — сказала вона, — приходьте до готелю Сен-Кантен забрати там свої папери. Я буду там опівдні. Будьте акуратні!
Вона поквапливо встала і зникла. Рафаель хотів піти за Поліною, та злякався, що скомпромітує її, — залишився, поглянув на Федору, і вона здалась йому огидливою; але, не маючи змоги зрозуміти жодної музикальної фрази, задихаючись у цій залі, з переповненим серцем, він вийшов і вернувся додому.
— Жонатасе, — сказав він старому слузі, коли ліг у постіль. — Дай мені трошки лавдануму на грудочці цукру і завтра збуди мене за двадцять хвилин до півдня…
— Я хочу, щоб мене покохала Поліна! — скрикнув він другого дня, невимовно сумно дивлячись на талісман.
На шкурі не позначалось ніякого руху; вона, здавалось, втратила силу стискатись, вона не могла, мабуть, здійснити вже виконаного бажання.
