Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/217

через те, що прикута і не може сісти поруч божественної незнайомої. Життя Рафаеля залежало од непорушеного ще договору, він його сам склав з собою: він обіцяв собі — ніколи не дивитись уважно на жодну жінку, а щоб одігнати од себе спокусу, то на те він носив лорнет, в якому штучно розміщене скло порушувало гармонію найпрекрасніших рис, показуючи їх огидливими. Бувши ще під впливом жаху, що охопив його вранці, коли при звичайному побажанні талісман раптом зменшився, Рафаель твердо поклав собі не повертатись до сусіди. Він сидів, як герцогиня: спирався спиною об куток ложі і нахабно закривав незнайомій половину сцени, ніби зневажав її, ніби не знав, що позад нього сидить вродлива жінка. Сусіда сіла в такій само позі, що й Валентен, — вона сперлася ліктем на барельєф і, повернувши голову в три чверті, дивилась на співаків, немов позуючи художникові. Обоє вони похожі були на тих двох закоханих, що посварились і дмуться один на одного, що повернулись один до одного спиною, але обіймуться з першого ж слова кохання. Иноді легке марабу або волосся незнайомої торкалось голови Рафаеля, і його охоплювало тоді хтиве почуття, з яким він мужньо змагався; незабаром він почув легкий дотик блондових рюшів коміра сукні, сукня по-жіночому зашепотіла зборами, потім шелестіння, повне ніжних чар; нарешті, од дихання рух грудей, спини, вбрання цієї вродливої жінки, все привабливе життя раптом передалось Рафаелеві, як електрична іскра; через тюль і мереживо, що залоскотали йому плече, він почув чарівне тепло білої оголеної спини. З примхи природи ці дві істоти, роз'єднані гарним тоном, розділені прірвою смерти, дихали однаково й думали, може, один про одного. Гострі пахощі алое остаточно сп'янили