Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/212

Рафаель повагом ішов коридорами театру; але він не сподівався насолоди з цих, таких бажаних колись, вдоволень. Чекаючи другого акту Семіраміди, він прогулювався по фойє, блукав по галереях, не турбуючись про свою ложу, куди ще й не заходив. Почуття власности вже не було. Як усі хворі, він думав тільки про свою хворобу. Прихилившись до виступу каміну, біля якого серед фойє чимало проходило молодих і старих франтів, колишніх і нових міністрів, перів без перства і претендентів на перства, яких створила Липнева революція, нарешті, цілий світ спекулянтів і журналістів, — Рафаель побачив за кілька кроків од себе між усіма цими головами одне чудне й надприродне обличчя. Він, примружуючи очі, зухвало наблизився до цієї чудної істоти, щоб роздивитись її ближче. „Яке чудесне малярство!“ — сказав він про себе. Брови, волосся, борідка, вроді коми аля Мазаріні, яку погордливо виставляв незнайомий, були офарбовані в чорну фарбу, але тому, що її було покладено на волосся, без сумніву, надто біле, то косметика дала фіялковий фальшивий відтінок,переливи якого мінялись од більш-менш раптових світових рефлексів. Обличчя було вузьке й плискувате, із зморшками, замазаними густим шаром рум'ян і білил; воно мало вираз одночасно й проникливости й турбот. Цієї покраси подекуди не було на обличчі, там дивно виявлялась ветхість і олив'яний тон шкури; тому ніхто не стримав би сміху, побачивши цю голову із загостреним підборіддям і крутим чолом, що дуже нагадувала ті гротескні фігурки з дерева, які роблять в Німеччині на дозвіллі пастухи. Розглядаючи по черзі цього старого Адоніса й Рафаеля, кожен спостерігач впізнав би в маркізові очіюнака під машкарою старця, а в незнайомому — тьмяні старечі очі під машкарою