Цю сторінку схвалено
— Мій любий друже, — поважно сказав Еміль, — я задовольняюсь двома сотнями тисяч ліврів ренти; зроби ж цю жертву.
— Емілю, — сказав Рафаель, — хіба ти не знаєш, якою це ціною? Мені майже хочеться побажати всім вам смерти, — відповів Валентен, кидаючи глибокий похмурий погляд на гостей.
— Ті, що вмирають, дуже жорстокі, — сказав, засміявшись, Еміль. — Ти тепер багатий, — додав він серйозно, — і от, менш, як за два місяці, ти станеш брудним егоїстом. Ти вже дурень, ти не розумієш жарту. Бракує тобі тільки повірити в шагреньову шкуру.
Рафаель, боячись глузувань цього зборища, замовк, запив над міру і сп'янів, щоб хоч на часинку забути про свою зловісну могутність.
196
