дання акту, де без нього могли обійтися. Вчений жалів про свій кабінет, куди його кликала шляхетна праця. Мало не всі скаржились на самих себе. В цей момент Еміль, свіжий і рожевий, як найвродливіший із прикажчиків якоїсь модної крамниці, ввійшов, сміючись.
— Ви огидливіші, ніж посильні, — скрикнув він. — Ви нічого не зможете робити сьогодні — день пропав. Я пропоную снідати.
При цих словах Тайєфер вийшов розпорядитися. Жінки млосною ходою пішли прибиратися перед свічадами. Кожен струшувався. Найпорочніші люди читали казання найпоміркованішим. Куртизанки глузували з тих, що, мабуть, уже не мали сил далі так бурхливо бенкетувати. В один момент ці привиди ожили, утворили групу, стали балакати й посміхатись один одному. Кілька метких і моторних льокаїв хутко розставили меню і кожну річ на своє місце. Сервіровано розкішний сніданок. Гості кинулись до їдальні. Хоч ще все і мало печать учорашньої надмірности, проте тут були сліди життя, думки, як останні конвульсії смерти. Як підчас карнавального вівторка сатурналію поховали втомлені маски танців, так і п'яні з пияцтва, які хочуть ще переконати про безсилля насолод, щоб не признаватись у своїм безсиллі.
В той момент як це безстрашне зборище оточило стіл капіталіста, Кардо, який напередодні після обід обережно зник закінчити свою оргію в постелі дружини, показав своє улесливе обличчя, на якім блукала солоденька посмішка. Він немов угадував, що ще можна куштувати, розподіляти, занести до реманенту, начисто переписати спадщину, що повна всяких актів, які віщує гонорар, що така соковита, як те тремтливе філе, в яке амфітріон встромляв ніж.
191
