з вином. Артисти й куртизанки мовчали, розглублено розглядаючи безладдя кімнати, де все розкидано, де скрізь розлито вогонь жаги. Сатанинський регіт раптом пролунав, коли Тайєфер, чуючи глухе хропіння своїх гостей, попробував зустріти їх посмішкою; йому спітніле багряне обличчя над цією пекельною сценою викликало образ байдужого злочинця[1]. Картина була повна. Це було брудне життя серед розкошів, дивний усмішок пишности й людських злиднів, це був прокид од того бенкета, що своїми дужими руками вичавив всі плоди життя, залишивши тільки мізерні та брехливі підробки, яким він сам не вірить. Можна б сказати, що це посмішка смерти серед зачумленої сем'ї: вже нема більше ні пахощів, ні сліпучого світла, ні веселощів, ні бажань — тільки сама огида з нудотним смердінням та філософією; тільки сонце, що сяє, як істина; тільки повітря чисте, як чеснота, яке суперечить душній атмосфері отрутою оргії.
Чимало з цих молодих дівчат, хоч вони давно вже звикли до пороку, згадали, як вони колись прокидались, як вони, невинні й чисті, виглядали із сільських віконечок, обвитих козячим листком, трояндами; як дивились на свіжий пейзаж, зачарований радісними піснями жайворонка, — трохи освітлений промінням зорі й убраний примхами роси. Инші уявляли собі сніданок у родині, стіл, біля якого невинно сміються діти й батьки, де у всьому невимовні чари, де слова такі прості, як і серця. Один артист подумав про своє мирне ательє, про свою цнотливу статую, про вродливу натурщицю, що чекала його. Один молодик, згадавши про процес, од якого залежала доля цілої родини, думав про важливе скла-
190
- ↑ Дивись „Червоний готель“.
