сонних з криком прокинулись. Вони побачили, що Рафаель погано стоїть на ногах, і прокляли його бурхливе сп'яніння цілим концертом лайок.
— Мовчіть! — кричав Рафаель. — Собаки, по своїх конурах! Емілю, в мене скарб. Я подарую тобі гаванських сигар.
— Я чую тебе, — відповів поет. — Федора або смерть! Іди далі! Ця цукерна Федора тебе обдурила. Всі жінки — доньки Єви. Твоя історія зовсім не драматична.
— Ах, ти, шахраю, спав?
— Ні… Федора або смерть. Я пам'ятаю.
— Прокинься, — скрикнув Рафаель, б'ючи Еміля шагреньовою шкурою, немов хотів добути з нього електричний ток.
— Грім і блискавка, — сказав Еміль, обійнявши Рафаеля. — Мій друже, подумай про те, що ти з жінками поганої поведінки!
— Я мільйонер.
— Якщо й не мільйонер, то напевно п'яний.
— П'яний од влади. Я можу тебе вбити. Я — Нерон. Я — Навуходоносор.
— Ну, Рафаелю, ми ж у поганому товаристві; ти б мовчав просто з гідности.
— Моє життя було надто довгою мовчанкою. Тепер я помщусь на цілім світі. Я не розважатимусь мізерними екю, я буду епохою, я закінчу її, я знищу людське життя, розум, душу. Ось розкіш, вільна од дріб'язковости, чи не так? Широкий розмах чуми. Я буду змагатися з жовтою, голубою, зеленою лихоманкою, з арміями, ешафотами. Я можу володіти Федорою… Та ні, я не хочу Федори, — це моя хороба, я вмираю од Федори! Я хочу забути Федору!
— Коли ти кричатимеш, я понесу тебе до їдальні.
186
