часу мені не можна було обійтися без здрогів життя, я завжди важив собою і без огидливої вишуканости багатства. Маючи мільйони, я б теж грав, пиячив, блукав. Я не хотів бути більше на самоті з собою. Мені, щоб приголомшити себе, треба було куртизанок, зрадливих друззів, вина, бенкетів. Пути, що прив'язують чоловіка до родини, порвались у мене назавжди. Я, каторжник насолод, мусив довести до краю долю самогубця. В останні дні мого багатства я що-вечора був дуже нестриманий, проте, кожного ранку смерть знову одкидала мене до життя. Я, як рант'є, міг би спокійно пройти через пожежу. Нарешті, я опинився один з монетою в двадцять франків і згадав тоді про щастя Растіньяка…
— Еге! — скрикнув Рафаель, раптом згадавши про талісман, що він вийняв із кешені.
Може, Рафаель, стомлений боротьбою цього довгого дня, не мав сили більше володіти своїм розумом серед пари вина й пуншу; а, може, доведений до розпачу образом свого життя, поволі сп'янів з потоку своїх фраз, але він враз ожив, захвилювався, як людина справді божевільна.
— До біса смерть! — скрикнув він, розмахуючи шкурою. — Я хочу тепер жити. Я багатий, у мене всі чесноти. Ніщо не встоїть перед мною. Хто ж не буде добрий, коли для нього все можливе? Гай-гай! Я захотів двісти тисяч ренти — і вони будуть у мене. Поросята, що як у гною, валяєтесь на цих килимах, вітайте мене! Ви належите мені. Чудесна власність! Я багатий, я можу купити вас усіх, навіть депутата, що там хропе. Ну, ви, покидьки вищого світу, благословляйте мене. Я — папа!
В цей момент вигуки Рафаеля, що їх заглуша вбезупинний бас тих, які хропіли, раптом усі почули. Більшість
185
