— Позавчора так, — сказала вона, — я думала про мого банкіра: я забула йому сказати, щоб він обміняв п'ятивідсоткову позику на трьохвідсоткову, а в день трьохвідсоткова впала.
Я подивився на неї олютілими очима. Ах, иноді злочин — ціла поема, я зрозумів це. Без сумніву, звикнувши до найжагучіших виявів кохання, вона забула вже про сльози й слова.
— Чи одружились би ви з пером Франції?
— Може, коли б він був герцог.
Я взявся за капелюш і поклонився їй.
— Дозвольте провести вас до дверей кімнати, — сказала вона з іронією в жесті, в поклоні голови та інтонації.
— Пані!
— Пане!
— Я не побачу вас більше!
— Сподіваюсь, — одвічала вона, нахиливши голову із зухвалим виразом.
— Ви хочете бути герцогинею, — продовжував я, охоплений якоюсь несамовитістю, що спалахнула мені в серці од її жесту. — Ви божеволієте з титулів і почестів, так скажіть же моєму перові, щоб він говорив тільки про вас, щоб мій голос звучав тільки для вас, — будьте мені найбільшою таємницею життя, будьте мені за зірку. Потім візьміть мене за подружжя тільки міністром, пером Фрації, герцогом, — я стану всім, чим ви забажаєте.
— Ви, — сказала вона, посміхаючись, — свій час у адвоката використали досить добре — ваш захист не без палкости.
— В тебе теперішнє, — скрикнув я, — а в мене майбутнє! Я втрачаю тільки жінку, а ти — ім'я, родину. Час насичений моєю помстою: він зробить тебе потворою й принесе тобі самотню смерть, а мені — славу.
169
