— La carita, la carita!..
Незнайомий кинув монету дитині й бідному старцеві і зійшов по східцях, щоб піти до будинків, — він уже не міг більше терпіти вигляду Сени, що стискала йому серце.
— Ми молитимемось богові, щоб він зберіг ваші дні, — сказали йому обидва старці.
Дійшовши до виставки краму продавця естампів, цей майже мертвий чоловік зустрів молоду жінку, що виходила з блискучого екіпажу. Він з насолодою дивився на чарівну особу, на її біле лице, гармонійно обведене оксамитом витворного капелюшку; його обчарував гнучкий стан, красиві рухи; сукня, трохи підійнята підніжкою, дозволила побачити ногу з тонкими обрисами, яку охопила біла, туго натягнена, панчоха. Молода жінка зайшла до крамниці, стала прицінюватись до альбомів, колекцій літографій; вона купила їх на кілька золотих монет, що, блиснувши, задзвеніли на прилавку. Молодик, що ніби на порозі дверей розглядав гравюри, виставлені на показ, хутко обмінявся з прекрасною незнайомою поглядом, найгострішим з усіх, якими тільки може відповісти чоловік на один з тих безтурботних зорів, що кидаються навмання зустрічним. Це було його прощання з коханням, із жінкою! Та цей могутній запит залишився незрозумілим; не зворушив легковажного жіночого серця: вона не почервоніла, не опустила очей. Що це було для неї? Більше одним захопленням, одним навіяним бажанням, яке ввечері викличе в неї приємну фразу: „Яка я була гарна сьогодні!“ Молодик незабаром перейшов до другої вітрини й не повернувся, коли незнайома знову ввійшла в екіпаж. Коні помчали. Останній образ розкошів і витворности затемнився, як затемниться і його життя. Він пішов
15
