Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/156

Цю сторінку схвалено

з якою ви пропонуєте її. Я прагнув жінки багатої, елегантної, титулованої, та до чого це?! Тепер мені хотілось би мати мільйони і зустріти молоду, бідну дівчину, таку багату серцем, як от ви; я одмовився б від фатальної пристрасти, що вб'є мене. Можливо, ви маєте рацію.

— Годі! — сказала вона.

Вона втекла, — голос солов'я, свіжі рулади чулись на східцях.

— Вона дуже щаслива, що не кохає досі! — сказав я про себе, думаючи про ті муки, що терпів уже кілька місяців.

П'ятнадцять франків Полінині були для мене дуже дорогі. Федора, подумавши про міщанський сморід поту в залях, де ми мусили залишатися ще кілька годин, пожаліла, що не має букету; я пішов шукати квітів і приніс їй своє життя й своє багатство. Коли я давав їй букет, що його ціна довела мені дорожнечу ввічливости, яка звичайна в світі, мене мучило сумління й насолода. Незабаром вона стала скаржитись на надміру сильні пахощі мексиканського жасміну; коли вона сіла на твердий ослін, їй стала огидлива до безкраю ця заля; вона стала докоряти, що я привів її сюди. Вона захотіла вийти, хоч і була коло мене. Вона пішла. Терпіти безсонні ночі, втратити два місяці життя — і не вподобатись їй! Ніколи цей демон не був такий витворний, такий холодний! В дорозі біля неї, у вузькій кареті, я упивався її диханням, торкався до її надушених рукавичок, виразно бачив її красу, почував такі солодкі пахощі, як у півників, — немов би вона була разом вся жінка й ніяк не жінка. В цей момент через виблиск світла я побачив глибину цього таємничого життя. Я раптом згадав про недавно видану книгу одного поета,

154