Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/143

Цю сторінку схвалено

Другого дня опівдні Поліна тихенько постукала в двері й принесла мені… угадай що? — Листа од Федори. Графиня просила мене зайти до неї в Люксембургзький сад, щоб відтіль піти разом оглянути музей та ботанічний парк.

— Розсильний чекає на відповідь, — сказала вона мені після недовгої мовчанки.

Я швидко надряпав подячного листа, його понесла Поліна. Я став одягатися. Тоді як я, добре вдоволений із себе, закінчував туалет, холодне тремтіння охопило мене, коли я подумав: „Чи Федора з'явилась в екіпажі, чи пішки? Чи йтиме дощ, чи буде гарна година?“ Але, — сказав я собі, — нехай вона приходить пішки, чи приїздить в екіпажі, — хіба можна коли-небудь бути певним у примхливому розумі жінки. В неї не буде грошей, а вона захоче дати сто су якомусь маленькому савоярові, бо в нього мальовничий мотлох.

В мене не було і іржавого ліяра, а я мав одержати гроші тільки ввечері. О, скільки разів у поневіряннях нашої юности поет дорого платить за могутність розуму, в яку вбирають його режим і праця. В один момент ужалили мене, як безліч списів, тисяча яскравих і сумних думок. Я подивився на небо через дахове вікно, — погода була дуже ненадійна. В разі нещастя я міг би зняти, звичайно, екіпаж на цілий день, але ж мені серед щастя доведеться тремтіти що-хвилини, що я не зустріну ввечері Фіно. Я не почував себе таким сильним, щоб перенести стільки опасок серед радощів. Дарма що був певен, що нічого не знайду, я почав уважно шукати по всій кімнаті; я шукав удаване екю навіть усередині тюфяка; я перерив усе; я струшував навіть старі ботинки. Охоплений нервовою лихоманкою, я оглядав меблю блукливим поглядом, після

141