що я розумію цю німецьку сантиментальність, що я знаю безліч балад, всілякі ті мікстури, заборонені мені лікарем. Мені ще не пощастило відучити її од літературного ентузіязму: вона розливається цілою річкою сліз, коли читає Ґете, і мені доводиться трохи плакати, з ввічливости, бо в неї п'ятдесят тисяч ренти, мій любий, і найгарніша ніжка, найгарніша ручка на всій земній кулі… Ах, якби вона не говорила мій анкел і плютать замість мій янгел і плутати, то це була б найсовершенніша з жінок!
Ми побачили графиню, вона була чудесна в блискучому екіпажі. Кокетка прихильно поклонилась нам, кинувши мене посмішку, що здалась мені тоді божественною й повною кохання. Ах, я був дуже щасливий, я думав, що мене кохають, в мене були гроші і скарби жаги, злиднів більш не було. Легкий, веселий, вдоволений з усього, я знайшов чарівною кохану мого друга. Дерева, повітря, небо — вся природа, здавалось, повторяли мені посмішку Федори. Вертаючись з Єлісейських Полів, ми зайшли до майстра капелюшів та до кравця Растіньяка. Справа про Намисто дозволила кинути моє мізерне мирне становище й перейти на грізне воєнне. Віднині я міг без страху змагатися в витворності й елегантності з молодчиками, що кружляли біля Федори. Я, залишаючись зовні спокійним, вернувся до себе й заперся там, біля моєї димниці; я казав останнє „прощай“ моїм дахам, жив майбутнім, драматизував своє життя, облічував моє кохання і його радощі. Ах, яким бурхливим може стати існування між чотирма стінами мансарди!
Людська душа, що та фея, вона перетворює солому на діяманти, з маху її палички чарівні палаци розцвітають, як квіти на полях під пекучим промінням сонця…
140
