як одну з наших майбутніх літературних знаменитостей. У нього колись була тітка, добре прийнята при дворі, маркиза, — він уже два роки працює над роялістською історією революції.
Потім, нахилившись на вухо цього чудного негоціянта, він сказав:
— Це талановитий чоловік, але дурень. Він може написати вам мемуари від імени своєї тітки за сто екю за том.
— Діло підходяще, — відповів той, поправляючи краватку. — Гарсон, де мої устриці?
— Ви дасте двадцять п'ять луїдорів за комісію і дасте йому аванс за один том, — говорив далі Растіньяк.
— Ні-ні! я дам авансу тільки п'ятдесят екю, щоб бути певним, що скоріш одержу свій рукопис.
Растіньяк пошепки передав мені цю комерційну розмову. Потім, не питаючись мене:
— Згода, — відповів він. — Коли ми зможемо зайти до вас, щоб покінчити із справою?
— Та приходьте обідати сюди завтра ввечері о сьомій.
Ми встали. Растіньяк поклав рахунок у свою кешеню, кинув дрібних гарсону, і ми вийшли. Я був здивований легковажністю, безтурботністю, з яким він продав мою шановну тітку, маркизу де-Монборон.
— Я волію поїхати до Бразилії і вчити там індійців алгебри, в якій я ні чорта не тямлю, аніж бруднити ім'я своєї родини.
Растіньяк припинив мене луною реготу.
— До чого ж ти, дурний! Спочатку бери п'ятдесят екю і склади мемуари. Коли їх закінчиш, ти відмовишся видати їх під ім'ям тітки. Дурень! Пані де-Монборон, що померла на ешафоті, її криноліни, світськість, краса,
138
