у салоні без пристойного капелюшу. Надзвичайно турбуючись і ввесь час проклинаючи безглузду, дурну моду, що примушує нас виставляти наші циліндри й тримати їх завжди в руці, я зберігав свій капелюш у більш-менш пристойному стані. Мій циліндр, хоч не був ні надміру новий, ні до ветхости старий, ні дуже молодий, ні дуже потертий, проте, сходив за капелюш бережливої людини, дарма що його штучне існування доходило до останнього періоду, — він був поранений, безнадійний і став справжньою ганчіркою, — як і його господар. Не маючи тридцяти су, я втрачав свою професійну елегантність. Ах, скільки невідомих жертов я приніс Федорі за ці три місяці. Часто, щоб побачити її на один момент, я витрачав гроші, потрібні на хліб, яким годувався цілий тиждень. Покинути свою роботу й голодувати — ще б нічого. Але переходити вулиці Парижу, намагаючись не забруднитись, бігти, щоб сховатися од дощу, приходити до неї так добре одягненим, як її фати — ах, для закоханого й розгубленого поета тут були незчисленні перешкоди! Моє щастя, моє кохання залежало од плями грязи на моєму єдиному білому жилеті. Одмовлятись бачити її, коли я забруднився, коли я вимок! Не мати й п'яти су, щоб дати чистильщику стерти найменшу пляму грязи на моїх черевиках. Моя жага зростала од усіх цих дрібних, схованих, але величезних для нервової людини страждань. Нещасні мають відданість, про яку їм зовсім не доводиться говорити жінкам, що живуть у сфері розкошів і елегантности. Жінки бачать світ через призму, яка озолочує людей і речі. Оптимістичні з егоїзму, жорстокі заради гарного тону, вони позбавляють себе потреби думати в ім'я своїх насолод і виправдують себе, коли, байдужі до нещастя, захоплюються вдоволенням. Для них десять
130
